Ліда Зінько поїхала з Івано-Франківська до Франції на навчання 17-річною дівчиною. За сім років вона глибоко пізнала й полюбила цю країну та навчилася жити в ній. Своїми спостереженнями й лайфхаками Ліда ділиться з читачами «Сотки».
Навчання у Франції
Ліда навчалася в Івано-Франківській спеціалізованій ЗОШ №11, де вивчала французьку мову. У 2010 році для учнів організували подорож до кількох французьких міст. Дівчинці тоді було 14, і її серце залишилося у Франції.
Ліда почала цікавитись можливостями навчання у цій країні. Як виявилося, у державних вишах освіта безкоштовна, але іноземні студенти повинні вносити за неї номінальну платню. У 2012 році ця сума становила 180 євро на рік.
Батьки підтримали рішення доньки й погодились відпустити її так далеко із затишного рідного Франківська.
Для пошуку університету в омріяній країні дівчина звернулася до «Альянс Франсез» (Alliance française) – культурно-просвітницької некомерційної громадської організації, яка працює за підтримки Посольства Франції. Представництва є у Львові, Рівному та Києві. Ця організація взаємодіє з Campus France – платформою, що об’єднує більшість університетів Франції.
«Заклади, які не підключені до Campus France, не викликають довіри. Це означає, що з ними щось не так», – застерігає Ліда.
Попри те, що дівчина набрала високі бали на ЗНО і могла вчитися в Україні на бюджетній формі, вибір вона вже зробила. На той час Ліда вже знала, що її прийняли в Університет Екс-Марсель (Aix Marseille University).
Для вступу потрібно було здати тести DELF i TCF – на визначення рівня французької мови. Він має бути не нижче В2 (вище середнього).
Дівчина вчила мову у франківській ЗОШ №11, а протягом останнього року – в ліцеї для обдарованих дітей, куди перевелася перед 11 класом. А ще брала приватні уроки французької. Спілкувалась з людьми у франкомовних чатах. Цього було достатньо, щоб отримати потрібний рівень та вільно почуватися у Франції.
В пакет документів, які потрібно було подати, входили також атестат про освіту, мотиваційний лист, досьє.
На збір документів для переїзду та пошук житла пішло ціле літо.
За словами Ліди, поступити на навчання не складно: «В університет беруть усіх. Інше питання, чи всі його закінчать… В мене на першому курсі було 800 чоловік, а на третьому вже 150».
Важливо, щоб середня оцінка не опустилася нижче 10 з можливих 20. Якщо наприкінці року бал нижчий, студента не допускають до наступного курсу.
Не кожен може впоратися з самостійним навчанням, адже для цього потрібна посидючість. «Особисто для мене було важко, що тебе лишають саму. Тобі треба вчитися – сама собі “кохай” мозок. А найгірше під час сесій, коли за день було по три екзамени», – розповідає вже колишня студентка. Ліда каже, що завершити освіту вдалося через те, що навіть такий інтенсивний ритм їй приносив задоволення.
Спершу вона три роки вивчала іноземні мови та міжнародну торгівлю на бакалавраті в державному вузі. Далі перший рік магістратури провчилася у державній бізнес-школі, де вивчала міжнародний менеджмент і торгівлю. На другий рік магістратури ризикнула перейти у приватну бізнес-школу на спеціальність «закупки і постачання». «Вона вважається найкращою. В мене в CV з’явився дуже корисний рядок, що я закінчила магістратуру в четвертій бізнес-школі Франції і 21-й в Європі», – розповідає Ліда.
Навчання у приватній школі досить дороге. За однокурсників платили здебільшого батьки. Але Зінько ризикнула взяти кредит на навчання.
«Я би не сказала, що державна освіта погана, але роботодавці вважають, що приватна освіта краща в багатьох аспектах».
Адаптація
Перше, що переживає людина, потрапивши в омріяну, але все ж чужу країну, – культурний шок.
«Культурний шок стається так: перший місяць триває ейфорія – все просто “вау”, круто і супер. Потім захоплення починає спадати – що далі, то гірше. Аж поки не починається депресія і ти розумієш, що все – гівно і ти тут застряла надовго», – згадує дівчина.
Згодом з’явилося розуміння, що не все так погано. Почала звикати. «До всього можна звикнути у цьому житті, – каже Ліда. – Тоді настає момент, коли ти вже опанувала місцеві традиції, але все ще трохи плутаєшся у них. З’являються звички, притаманні французам».
Після навчання Ліда вирішила залишитися у Франції. Працює за фахом – займається закупками для ІТ-компанії. Поки що працює на посаді асистента із закупок.
«Бували такі моменти, коли думала, що краще би я залишилася в Україні, було би легше… Але я не жалкую про свій вибір. В мене була міграція за покликом серця, і я почувала себе там добре», – ділиться Ліда.
Крім того, залишається час на захоплення. Ліда пише поезію, співає та грає на гітарі.
Поезія більше пишеться українською. Вдало створити її ритм французькою дівчині поки не дуже вдається: «Я себе вважаю billingual (англ. – двомовною). Французька мені не рідна. Я ще не вмію нею так круто писати».
У 2018 році Ліда разом з п’ятьма молодими українськими поетами влаштували мінітур у Парижі, Ліоні та містечку під Ліоном. Послухати земляків збиралися цілі зали.
А от пісні Ліда пише французькою. Вважає, що кар’єру музиканта робити треба там, де живеш. Певний час мала свій гурт «Terpsichore», однак через переїзд до іншого міста діяльність його припинилася. Але дівчина не зупиняється. До цього часу вона співала indie-pop, а тепер вирішила додати трохи більше «електронщини» та French touch (французького хаузу).
Продовжує писати тексти та музичний мотив і співпрацює з саунд-продюсером, який аранжує пісні. «Співпраця по Skype дуже зручна для людини, яка ще не визначилась, де осісти», – додає співачка. Її слов’янська поетика додає шарму французькому звучанню пісень.
Музику «Terpsichore» можна послухати за посиланням >>.
Мова має значення
Українська діаспора у Франції об’єднується через соцмережі. У facebook є сторінки українців, об’єднань українців у регіонах та в містах. Але обмежуватись спілкуванням лише середовищем діаспори точно не варто, переконана Зінько:
«Дуже важливо знати мову, щоб бути поінформованим, що відбувається навколо, щоб з людьми спілкуватися. Проблема українців у Франції в тому, що вони не вилазять зі свого кола спілкування».
Без мови можна вести лише ізольований спосіб життя та замовляти продукти та речі в Інтернеті за допомогою онлайн-перекладача. Дівчина вважає, що без французької мови у Франції не вижити.
«Якщо ти хочеш прибирати по хатах і витирати сраки, не вчи мови. Людина, яка не знає мови, залишається на базовому рівні і не має куди вирости. Навіть якщо ти чудово знаєш англійську, то французи її не знають. Вони жахливі в іноземних мовах», – каже дівчина.
Пояснює це поганою системою вивчення англійської у школах. Якщо в Україні англійську вивчають вже з першого класу, у Франції – починають у п’ятому.
На її думку, без знання мови в іноземців з часом виникає ненависть до країни: «Людина потім буде казати, що іноземців у Франції ніхто не любить, нікому вони не треба, а ті французи – страшні люди. А що вона сама зробила для того, щоб стати їм ближчою?»
Для власного внутрішнього балансу Ліда підтримує зв’язок з діаспорою, а більше контактів у повсякденному житті залишається французькою: «Думаю, напевно, більше українською, хоча лаюся французькою. Коли приїжджаю додому, мені потрібно кілька днів, щоб голова переключилася на рідну мову».
Ставлення до іноземців
За спостереженнями Ліди, молодь більш відкрита і контактна. Французи також користуються міжнародними програмами обміну, тому нормально сприймають іноземців.
«Ставлення до іноземців залежить від рівня відкритості людини, – каже дівчина. – Але інколи можна почути, що “ти крадеш в мене роботу”. Все залежить від людини».
Підтримку у Франції може отримати будь-хто. До прикладу, іноземці, які залишаються у країні нелегально або не мають ніякого доходу, можуть отримати соціальне медичне страхування та звертатися за потреби до лікарів.
Самі французи не схиляються до еміграції. Чи не єдине, що змушує їх покинути країну, – перспективи кар’єрного росту чи прагнення екзотичних пригод.
«А куди їм виїжджати? Є такі випадки, але їх мінімум. Це виключно експати. Хоча зараз стало модно їхати на рік, наприклад, в Австралію, щоб збирати яблука. Це обирає молодь, яку тягне на екзотику. Буває, їдуть в Україну чи Росію», – розповідає Ліда.
При цьому середньостатистичні французи не цікавляться війною на Сході Європи. Остання гучна новина про Україну, яка з’являлася у французьких медіа, була про те, що президентом став комік.
Українці у Франції також утримуються від активного суспільного життя, скажімо, не долучаються до акцій Руху жовтих жилетів, який почався у листопаді 2018 року. Вони всіляко уникають будь-яких проблем з поліцією – спрацьовує інстинкт самозбереження: «Це не наша країна, ці протести від нас не залежать і фактично нас не стосуються», – каже дівчина. Долучаються лише до акцій на підтримку України.
Стосунки між чоловіками і жінками
Для французів твердження «місце жінки – на кухні» абсурдне. Однією з причин є те, що на одну чоловікову зарплату сім’ю забезпечити тут важко. Ще одна причина – це просто не вкладається в голові у молодого покоління.
«Як тільки я приїжджаю в Україну, мене починає все курвити. У Франції немає такого поняття, що чоловік приходить додому, сідає на диван і нічого не робить. Нема такого! Я три роки жила з хлопцем. Якщо чи він приходив втомленим, чи я приходила втомленою з роботи – хто перший прийшов, той зробив їсти. Кажуть, що в Україні є чоловіки, які не вміють готувати… У Франції я не знаю жодного чоловіка, який би не вмів за собою доглянути», – каже Ліда.
«У Франції проблема фемінізму стоїть вже на іншому рівні. Наприклад, у соціумі порушуються питання проституції, домашнього насилля, приставання на вулиці… Через це деякі чоловіки не дуже задоволені, – зазначає Зінько. – Старші покоління більш консервативні».
Подорожі Францією
Ліда встигла пожити в Марселі, Ліоні, Клермон-Феррані. Побувала у різних куточках Франції та добре знає, що порадити туристам, а також тим, хто бажає пожити в країні.
Перш за все, якщо людина виїхала за кордон, вона повинна мати конкретну ціль, вважає дівчина.
«Якщо їхати у Францію, я би не радила їхати в Париж. Це дорого. Хоч зарплати там вищі, але й витрати теж більші. Там живе 12 мільйонів людей – не кожен це витримає», – розповідає Ліда.
Радить обирати більш комфортні міста – як Марсель, Ліон, Тулузу… Обов’язково вивчати мову та культуру. Найважливіше – якнайшвидше легалізувати своє життя у Франції:
«Краще рік провчитися та отримати законне право протягом року знайти легальну роботу, ніж пропрацювати п’ять років і бути “ніким”. Можна ще продовжити навчання або одружитися».
А мандрівникам дівчина радить НЕ їхати у туристичні місця. Франція – дуже різнобарвна країна, де один регіон значно відрізняється від другого: «Регіони Франції вимірюються сирами та винами. Треба бути гурманом».
Краще обирати непопулярні регіони. До прикладу, у найменшому департаменті (районі) у Франції мешкає 77 тисяч людей. Це сільська місцевість, жителі якої займаються тваринництвом: «Там більше корів, ніж людей. Це гірська місцевість, яка спеціалізується на виробництві яловичини та сирів».
В Ельзасі можна побачити малесенькі казкові хатинки. У Страсбурзі поєднуються французький та німецький колорит, а також можна посмакувати шукрут (суміш квашеної капусти з ковбасою). Ліон – це наче мікс різних міст і столиця гастрономії. У Ліллі – чудовий антикварний ринок. Маленьке містечко Верн не популярне серед туристів, але пропонує цікаві маршрути в гори. Окрім того, воно дешеве. На подорож Провансом достатньо виділити день. А на Півдні Франції все дорожче, хоча в Монпельє чи Сеті ціни доступніші. Варто завітати до Бретані і Нормандії: крім неймовірної архітектурної спадщини, там гостей чекають чудові крепи (млинці), карамель та сидр.
«Хоч у який регіон Франції ти б поїхав, всюди красиво. Всюди різна їжа і все різне – наче багато країн в одній. Тому мені і подобається там жити», – додає Ліда.
А що Франківськ?
Раз на рік Ліда приїжджає до Івано-Франківська до батьків та зустрітися з друзями дитинства. Враження від рідного міста суперечливі.
Після тривалої відсутності одразу впадає в око засилля реклами. Вона перевантажує міський простір: «В тебе око не знає, за що зачепитись. А навколо купа бруду, пилу. А ти лиш думаєш, звідки це все тут береться?»
Але не можна не помітити і змін на краще. Приємно здивував комунальний громадський транспорт: «У Франції в громадському транспорті можна заплатити лише готівкою. А тут можна і SMS, карткою, телефоном…»
Дівчина відзначає, що у місті багато зелені, як порівняти з величезними бетонованими площами у французьких містах. Також цього року її порадувала присутність розмітки на дорогах. А нові світлофори з секундоміром добре розвантажують центральні вулиці від скупчення автомобілів. На деяких переходах з’явилася тактильна плитка для слабкозорих та незрячих.
Дівчину дивує, що вдень у кафе та ресторанах у середмісті Франківська майже немає вільних місць. У Франції такі заклади працюють по годинах – з перервами перед 12 годиною дня та з 14 до 18:30. Години відкриття підлаштовуються під сніданки, обіди та вечері. «Там дуже рідко трапляється, що французи сидять по пів дня в закладах. Принаймні це не в таких масштабах, як тут. Вони можуть і не закриватися на перерви, але не матимуть клієнтів у ці години – така ментальність. Люди працюють, – зауважує Ліда. – А от Франківськ – це місто-курорт. Всі на релаксі, відпочивають у закладах на літниках. Тут “гедоністичний” стиль життя».
Скоро вона знову повернеться у Францію…
