Презентація «Музею Івано-Франківська» є частиною святкування Дня міста – його 367-ї річниці. «Не годиться, щоби таке давнє місто з такою цікавою історією не мало свого музею», – каже ініціаторка проекту МІФ, координаторка громадської ініціативи «Франківськ Який Треба Берегти» Марія Козакевич. Марія розповідає, що, створюючи цей проект у такому символічному місці як Палац Потоцьких, намагалися не тільки зібрати цікаві експонати, які давали би уявлення про Франківськ – Станиславів, а й відійти від «совкового» уявлення про музеї.
«Хотіли змінити традиційне сприйняття музею як тихого академічного простору, де всі експонати замуровані під скло і треба читати таблички. Ми придумали цікаві інтерактивні речі, які би зачепили в першу чергу молодих людей. Все, що є у нашому музеї, можна брати в руки, роздивлятися, вивчати, приміряти. Хочеться, щоби цей простір був наповнений емоціями, запитаннями, щоби в ньому звучав дитячий сміх. Щоби під час взаємодії з експонатами діти і дорослі могли дізнаватися цікаве про історію міста та його архітектуру. На цей час ми «освоїли» 9 кімнат. Могли більше. Маємо бажання знайти більше приміщення і більш і ґрунтовно розповісти про найважливіші моменти з життя Франківська», – розповіла Марія Козакевич. 
Музей починається «франківською абеткою», кожна буква якої проілюстрована картинами з життя міста, відтвореними за фото, та короткими історіями. З дверей гостей зустрічає стіна віршів про місто, на якій залишені вільні місця із рядками. Поруч лежать маркери – беріть і креативте. Умовний передпокій з великим старовинним дзеркалом на стіні з багатьма гаслами. «Я господар міста!» – перше, що впадає у вічі, коли стати перед люстром у золотій рамі. І в цьому музеї все не просто так. За кімнатою, де розкрита тема археології, – можна залізати в пісок і розкопувати, а все знайдене забрати собі на згадку, – починаються зали зі старовинними артефактами. Ліпнина, ковка, кахлі, вікна, двері, порцеляна, плитка, що була на підлозі, фрагменти мозаїк, давньої бруківки – все це доступно, щоби роздивитися, покрутити в руках. Виставки супроводжуються інформаційними стендами та альбомами з фотографіями – в них показані місця, будинки, балкони, де раніше жили ці експонати. Переходячи з кімнати в кімнату коридорами, варто дивитися під ноги – гра супроводжує відвідувачів буквально на кожному кроці. На стінах – кросворди про місто, стилізовані пазли «збери місто», на підлозі – класики, які переносять у часі. Класики складені з фото, на них – фрагменти плитки з датами із під’їздів франківських будинків. Починаєш стрибати і переносишся вперед на століття. У кімнаті, що є інтер’єрною галереєю, до рук потрапляють монети – із ратушею та давнім гербом міста. Їх спеціально відлили для проекту. До речі, ілюстрована розповідь про чотири ратуші Станиславова-Франківська також є серед експонатів музею – на банері. Вона супроводжується набором м’яких кубиків 50 на 50 см кожен, і кожен з них є частиною картинки – в такий спосіб відвідувачам музею пропонують зібрати зображення чотирьох впізнаваних франківських місць. Одне з них – площа Ринок із теперішньою ратушею. «А от це у нас Іван Франко, який може підморгувати, якщо з ним трохи повзаємодіяти», – інтригує Марія Козакевич. Треба торкнутися такого місця патрона, яке змусить його примружити око. Шукайте! Уточнення: це всього лиш портрет. Ще одна кімната – кінозала, стилізована під під’їзд. В ній можна замовити показ фільму про Івано-Франківськ – його також зробили спеціально для МІФу. Найбільше затримує кімната, стилізована під родинну вітальню. В ній шафа з давнім одягом – жіночі сукні та капелюшки, рукавички й сумочки, а також чоловічий костюм – сюртук із метеликом та циліндр. «Це фотозона, де можна сфотографуватися, одягнувшись у давній одяг, – ми зібрали речі, яким більш як 100, а подекуди і понад 150 років. З нами ділилися з приватних колекцій, коли дізнавалися про проект», – додає Марія Козакевич. Експонати МІФу зібрані з усього міста. «Деякі з них ми врятували від смітників. Збирали по під’їздах – їх готувалися винести. От те старовинне дзеркало в передпокої мало бути розібране – спалене і розбите. Ми його випросили», – відкриває «кухню» організаторка незвичайного музею. Символічний елемент в «родинній» кімнаті – круглий дубовий стіл. По центру ще один макет міської ратуші. «Уявімо собі, що ми всі, франківці, сидимо за цим столом – всі, хто був до нас, всі ми і всі, хто буде після, – каже Марія Козакевич. – Відчуймо не тільки дух часу, але й символічне єднання». Біля столу – спеціальний текст-пояснення для франківців, яких мало би це торкнути. Мереживна парасолька, стільчик біля стіни, на якій впізнається сквер Міцкевича, – таким він був наприкінці XIX ст., пояснює записка. Довге люстро, в якому сучасні панянки вже поправляють давні капелюшки. Зараз будуть фотографуватися. А може, на них таки вплине дух часу – простір наповнюють звуки вальсу і кличуть зробити кілька класичних па. Проект «Музей Івано-Франківська» можна побачити і відчути впродовж трьох днів. Його організатори ведуть перемовини з мерією та координаторами проектів у Палаці Потоцьких, щоби продовжити життя МІФу – принаймні до осені.
