Франківці Андрій Савка та Людмила Лінник – мистецьке подружжя. Він – скрипаль, вона – музикантка, письменниця, громадська діячка. Пара виховує чотирьох синів. Разом вони – родина-оркестр.
Найстаршому Данилові 11 років, Олександр молодший на три з половиною роки – хлопцеві майже 8, Дмитрові – 4 з гаком, а наймолодшому Михайлові зараз рівно 3.
Всі хлопці цікавляться музикою і мають музичні здібності.
Найстарший Данило виявив інтерес до фортепіано у три роки, а вже чотирирічним почав навчатися гри та навіть робити у нотному редакторі партитури – себто писати музику.
Восьмирічний Олександр уже впродовж року опановує віолончель, хоч ніхто у родині не цікавився цим інструментом.
Третій син із трьох років навчається гри на скрипці за методом Сузукі, чи то «методом рідної мови». Це не про віртуозність, а про любов до музики і виховання музичного смаку.
Наймолодший Михайло поки що не опановує музичних інструментів, але постійно каже, що коли стане таким великим, як Дмитро (який старший аж на півтора року!), теж гратиме на скрипці.
Лайфхаками виховання чотирьох творчих дітей Людмила Лінник поділилася із Sotka.life.
Самостійність із наймолодшого віку
У Людмили та Андрія дуже щільний і ненормований графік, тому подружжя виховує самостійність у дітей із наймолодшого віку.
Ось Олександр у 8 років всюди доїжджає сам, єдине – віолончель доводиться окремо везти, бо вона однакового розміру з хлопцем.
У перші тижні навчання, поки всі звикають, вдома висить табличка з розкладом – хто, коли і куди ходить. Далі за розпорядком пильнують самі, і це в першу чергу відповідальність дітей.
У мами ж є щоденник, у якому між власними справами вписані скрипка Дмитра, віолончель Олександра, спеціальність Данила…
«Головне, як на мене, до цього ставитися дуже спокійно. Діти не завжди будуть такими маленькими і безпомічними. Ба більше – вони виростуть швидше, ніж нам би цього хотілося. Буде якось по-іншому, тому спокійно – все вийде».
Давати право вибору
А ще доносити, що вибір – це передусім відповідальність. І зовсім не важливо, чого стосується вибір: занять, страв, відпочинку, книг чи одягу.
«Дитина може не вдягати куртки, коли не хоче. Але якщо змерзне – хай має на увазі, що це був його вибір. Мені здається, наші діти мають достатньо волі, і разом із тим нема фиркання, примх з їхнього боку. Можливо, це через нашу врівноваженість, а може, відчувають свободу – і їм не треба воювати».
Не порівнювати дітей і попускатися
Не варто забувати, що кожна дитина – особлива, має свій характер, чи то власну метроритміку. І дуже важливо їх не порівнювати.
От Данило сам навчився читати й писати у 4 з невеличким роки, а молодшому Олександрові читання давалося тяжко, з пробуксовками. Людмила Лінник бідкалася, як це – дитині ж уже 6 років.
Читайте також: Виховання дітей в гармонії з собою та природою: досвід родини Сусяків
Олександр почав читати тоді, коли мама попустилася і дала йому спокій.
«Попускатися батькам треба не час від часу, а завжди. Коли з дитиною щось не так, треба подумати, а чи не варто мені попуститися. З ним насправді все нормально, то в моїй голові жучок завівся і гризе мене».
Слухати, чути, говорити
У родини є гомонілки – час, який батьки проводять із однією дитиною.
Цю сімейну традицію започаткував Олександр, який одного дня розпсихувався і заявив мамі з татом, що їм треба серйозно поговорити – тільки втрьох.
«У визначений день ми пішли до кав’ярні, поговорили. Олександр вже забув, що то був за скандал, але цей проведений разом час був дуже цінним. Кожна дитина потребує особистого часу з мамою, татом чи з обома батьками. А коли їх одразу четверо, ти не включений у когось конкретно».
Тепер Андрій та Людмила намагаються кожного місяця знайти час для гомонілок. Коли не виходить, діти з ними домовляються про «відшкодування».
Людмила Лінник зізнається, що складно викроювати час для спілкування, особливо для розмов наодинці з чоловіком.
«Та, напевно, це найважливіше: чути, слухати і говорити».
Залучати помічників
Цінно, коли про допомогу можна попросити бабусю чи дідуся. Родині чимало допомагає батько Людмили, який живе разом із ними. Чоловікові майже 82 роки, але за потреби забирає малечу із садка, глядить дітей, доки Людмила і Андрій на роботі.
«Мабуть, я б не змогла виконувати з 80% своїх справ без цієї допомоги».
Коли діти були зовсім маленькими, залучали няню. Вона не сиділа з дітьми цілий день, а приходила на кілька годин, аби погуляти з малечею чи щоб когось відвезти на заняття, привезти.
«Мені легше заробити ті гроші, ніж самій сидіти з дітьми, бо няня коштує дорого. Для мене це не окей у будь-якому випадку».
Показувати приклад
Виховання – це завжди гра в двоє воріт. Діти передусім не дають збрехати – чітко ідентифікують неправду.
«Якщо намагаємося чогось навчити, а самі робимо інакше – нічого не вийде. Діти, особливо маленькі, дзеркалять стан батьків».
Був період, коли найстарший Данило почав затинатися. Батьки не могли зрозуміти, звідки це взялося, – ніби ніяких стресових подій не ставалося.
Читайте також: Щоб діти не залипали в ґаджетах: лайфхаки від «Дрібноти»
Людмила Лінник почала шукати відповідь на питання і вичитала, що це психоемоційне – таке буває у дітей між 4 і 6 роками. Жінка перестала поспішати – і затинання пройшло.
«Ми перестали бігти кудись, доганяти автобус, навіть якщо спізнювалися, стали повільно розмовляли. Коли мама спокійна, дитина теж не тривожиться».
Розрізняти ціну і цінність
У сім’ї нема категоричних заборон – керуються здоровим глуздом. Дітям намагаються показати різницю між ціною і цінністю. Менші Савки знають, що річ створена для їхнього комфорту. Водночас розуміють: якщо разом назбирали на дорогий комп’ютер, його потрібно цінувати.
«Я не дозволю дітям розтрощити піаніно чи телевізор, бо їм так захотілося, але дозволю розмалювати стіну. Тому вдома нема дорогих шпалер і меблів. Якщо дитина випадково пролила какао на диван або розбила стакан – нічого страшного. Головне, що не поранився. Бо цінні не речі, а люди».
А ще батьки не купують дітей, таким чином показуючи їхню цінність.
«Я категорично проти купування дітей типу: якщо ти помиєш підлогу, дам кишенькові гроші. Ти помиєш підлогу, бо живеш у цій хаті. Якщо потрібні кишенькові гроші, я їх просто дам, бо вони тобі потрібні».
Не знецінювати одне одного
Важливо, аби мама і тато мали один погляд на виховання дітей. Якщо мама щось заборонила, а тато дозволив чи навпаки – це лажа. По-перше, це знецінювання партнера, а ще приниження його в очах дитини.
«Я можу бути не згодна з думкою тата, але скажу йому про це потім на кухні, коли діти не чують. Але казати, що тато дурний, не треба його слухати, категорично не можна, хай скільки б років дитині було».
Читайте також: Десять принципів родини Стециків: як залишатися добрими батьками і не втрачати себе
До найголовнішого
Для Андрія та Людмили найголовнішим завданням є виховати малечу людьми. А ще – аби діти були щасливими.
«Не обов’язково, щоб вони стали знаменитими, успішними. Бо що таке успіх? Дуже примарне поняття. Можна бути щасливим, коли відчуваєш, що ти цінний, люблений і робиш те, що подобається».
Вікторія ДУБІНЕЦЬ
