Про дітей-бізнесменів у західній пресі написано тисячі статей. Феномен Kid Entrepreneurs чи Teen Entrepreneurs продовжує захоплювати публіку: більшість відомих підприємців починали ще в дитячому віці. Їхні історії вивчають і обговорюють, намагаючись зрозуміти «формулу успіху». Sotka підготувала три історії юних прикарпатців, які почали заробляти й започаткували власну справу в школі. Вони надихають: у цих дітей і дорослим не зайве повчитися тверезому ставленню до життя, цілеспрямованості й наполегливості.
Олексій Друк, 15 років фрілансер
Дев’ятикласник зі Старих Богородчан Олексій Друк заробляє гроші, беручи підряди на біржах фрілансу. В основному опрацьовує текстову інформацію і час від часу виконує замовлення з написання програмного забезпечення.
Ціна залежить від складності завдання та витраченого на нього часу. Одне замовлення хлопець виконує за максимум 5-6 годин. Цей час розподіляє рівномірно на кілька днів, адже, окрім роботи, є ще школа, захоплення, самоосвіта та друзі. Оплата варіюється: часто замовники не здатні оцінити складність роботи самостійно і або завищують ціну, або, частіше, занижують. Олексій пристає на оголошену вартість: на біржах фрілансу не можна торгуватися. Зароблені гроші дев’ятикласник майже не витрачає – заощаджує. Скільки вже зміг відкласти, Олексій не ділиться, але зазначає, що це чотиризначне число. Крім роботи з біржі фрілансу, хлопець разом із другом займається продажем у Фейсбуці та Інстаграмі закордонних солодощів, які складно знайти в Україні. Зокрема, продає жуйку Hubba Bubba, яка у 2000-х зникла з українських магазинів. Де замовляють солодощі – «секрет фірми». Батьки підтримують хлопця у прагненні самостійно заробляти гроші. У вільний час Олексій читає книжки та вивчає програмування: у майбутньому мріє стати програмістом. Окрім цього, слідкує за чистотою мовлення. На школу хлопець намагається витрачати якомога менше часу.
Школа – тільки початковий етап. Для ведення того ж бізнесу треба вміти мислити, – каже Олексій. – Не думаю, що підлітки не мають пробувати заробляти. До того ж законодавство дозволяє працювати з 14 років за згодою батьків. Краще рано почати працювати, ніж залишитися в університеті без грошей. Стипендії чи коштів батьків може не вистачати, та й на стипендію ще треба потрапити.
Анастасія Дутова, 17 років
кондитерка @spenlysweet Франківчанка Анастасія Дутова вже на першому курсі в університеті, але кондитерською справою почала займатися ще в школі – з 15 років. Рецепти смаколиків шукала на спеціалізованих сайтах та на Ютубі.
Першими дівчина приготувала безе, які… згоріли. Приготоване викинула і вирішила спробувати ще щось. Спочатку пекла усілякі дрібнички типу печива, потім взялася до бісквітів і тоді ж продала першу коробку капкейків. Врешті, дівчина почала випікати тортики. Усі торти вдавалися з першого разу, окрім чизкейку «Орео». Тому дівчинка трохи змінила рецепт смаколика і додала «власної магії». Батьки підтримали Анастасію у починанні: на етапі експериментів купляли необхідну техніку та продукти. Дівчина натомість пекла по три тортики на тиждень для рідних. Справа затягнула, і франківчанка вирішила продавати ласощі власного приготування після закінчення школи. Зараз дівчина приймає замовлення на десерти в основному через Інстаграм. Зізнається, спочатку було важко набрати клієнтів, але реклама, гарний контент і рекомендації допомогли охопити більшу кількість людей. На сторінці дівчини вже більш як 4 тисячі підписників. Клієнт може обрати розмір смаколика, складники і декор. Найменший тортик від Анастасії важить два кілограми і складає 18 сантиметрів у діаметрі. 
Кількість замовлень варіюється. Може бути п’ять у день, а може за тиждень не трапитися жодного. На вихідних Анастасія проводить на кухні майже весь час, в будні інколи доводиться пекти вночі. Ціна залежить від начинки. В середньому кілограм торта з натуральних продуктів коштує близько 300 гривень. До вартості додається декор з безе, батончиків чи живих квітів. 
На матеріали та особисті речі – одяг, косметику – Анастасії зароблених грошей вистачає. «Домашні витрати» поки беруть на себе батьки. Дівчина експериментує, поєднує смаки, начинки. Пробувала пекти веганські цукерки з горіхами і сухофруктами, обкатані у кокосовій стружці. У планах підкорити примхливі макаруни та відвідувати майстер-класи і кондитерські школи, адже досі не була на жодному кондитерському заході. Надихають продовжувати займатися справою закордонні Інстаграм-блогери. 
«Я просто людина, яка хоче чогось досягнути у цій справі. Зараз здається, що все вигадали до тебе, але за бажання можна зробити щось своє». А ще дівчина хоче вийти за межі Інстаграму і перетворити захоплення у реальний бізнес. У мріях власна кондитерська у рожевих тонах із великою вітриною і цехом. Головне, щоб людям було затишно і хотілося повернутися знову.
Щоб почати власну справу, потрібно мати бажання, мінімальні матеріали і пробувати, поки не вийде. Не варто зважати, що кажуть інші: «Ти ще маленька», «У тебе нічого не вийде». Треба розуміти, що тобі насправді потрібно.
Владислав-Андрій Кух, 17 років
співзасновник бренду одягу @ishobrand 17-річний франківець разом із 16-річною харків’янкою Сонею Вдовенко у лютому 2019 запустили ISHObrand. Школярі створюють оверсайз унісекс худі. Ідея започаткувати власний бренд одягу зародилася у Владислава ще три роки тому, але тоді не було ні грошей, ні людини, з якою було б комфортно працювати.
Влітку на навчальній програмі для підлітків Cactus Forum 2018 хлопець познайомився із Сонею, якій пізніше жартома запропонував запустити проект. Дівчина відповіла: «І шо?» – так з’явилася назва бренду худі. 8 грудня підлітки створили бізнес-план, а вже 14 грудня взялися за втілення ідеї. Почали з пошуку тканини. Обдзвонили близько 20 спеціалізованих фірм, але матеріалів майже не було – кінець року. Заледве знайшли необхідну тканину – «трьохнитку» (50% бавовна, 50% поліестер) і почали шукати фабрику, яка б відшивала худі. На потрібне виробництво натрапили у Харкові. Після постало питання: робити принти чи ні. Виявилося, тканина дуже ніжна і під пресом псується. Вирішили запустити базову колекцію без принтів, щоб «промацати» ринок. Питання «І шо?» у концепції бренду стало своєрідною претензією до суспільства. Потім зробили транслітерацію і розшифрували «ISHO» як «I`m sorry, happy owner» – «Вибачте, я щасливий власник». Це посил, що худі дарують щастя, добро і тепло в будь-який холод. 
14 лютого бренд запустили. Першу колекцію склали 18 худі синього, оранжевого і чорного кольорів із місткими кишенями. Витрати на створення бренду ділили навпіл із Сонею. Влад вклав усі свої зароблені влітку заощадження. Грошей не вистачило, тому довелося просити тисячу гривень у мами. Жінка дала гроші за умови: якщо їй не сподобається, син кине справу. Врешті мама сама купила худі і ходить у ньому. Батьки Соні, навпаки, позитивно сприйняли ідею доньки і дали повну суму з заощаджень на закордонний університет, аби дівчинка не витрачала власні гроші. 
Щодо друзів Владислава – вони були налаштовані максимально скептично. «Ейджизм постійно був присутній: навіть у моєї мами, дядька, які казали: «Навіщо вам це?» І це був крутий виклик – довести людям, що я можу. Ми маємо створювати новий комфортний для життя світ, розвивати свою країну». Невдовзі відбудеться презентація другої колекції худі – демісезонних варіантів. Перші лекала і викрійки віддали в розробку. Випустять речі уже від зареєстрованого бренду. Зараз худі коштує 699 гривень, і все зароблене іде в справу. Через офіційну реєстрацію худі подорожчають. Однак сильно підіймати вартість не збираються – максимум 800 гривень. «Ми розуміємо: якщо значно піднімемо ціну, український споживач не зможе собі дозволити худі. Я сам не з багатої сім’ї – тато помер і живемо разом із мамою, тому дуже часто купляю речі зі знижкою». Окрім справ з брендом, Владислав є членом громадської організації, навчається у школі і подорожує. Домашні завдання хлопець не завжди встигає виконувати, але самостійно готується до ЗНО. У Владиславових планах – вступити в київський виш, вчитися й працювати одночасно, а половину суми відкладати на наступні колекції.
Попри все я вважаю, що варто починати власну справу у підлітковому віці. Але є важливі «але». Перше: обов’язково треба перевірити, чи не зайнята ніша. Другий момент – повний контроль якості. Якщо ти займаєшся саме одягом, потрібно шукати хороші матеріали та слідкувати за кожним етапом процесу особисто. І звісно – нікуди без базових знань, аби мінімізувати можливість факапів. Ми почали займатися українським оверсайзом, бо його в принципі у нас небагато. Бренд має на меті, щоб українцям комфортно було ходити в українському. Особисто моя мотивація була: «Не спробуєш – не дізнаєшся.
Вікторія Дубінець
