В Івано-Франківськ іноземці почали приїжджати за освітою близько 15 років тому. Сьогодні у місті вже чималі діаспори індусів, африканців та арабів. Обирають вони Івано-Франківськ здебільшого за рекомендаціями попередніх поколінь своїх земляків. Кажуть, що освіта тут на досить високому рівні, однак значно дешевша та доступніша, ніж у Європі.
Нігерієць Ісидор Опара приїхав до України, щоб стати лікарем. Спершу навчався у Донецьку, але війна змусила іноземців у 2014 році перевестися до інших вузів. Про Івано-Франківськ тоді він навіть не чув, але вдячний долі, що опинився саме тут. Нещодавно отримав диплом медика в Івано-Франківському національному медичному університеті та готується до ординатури в обласній лікарні.
Підготовка до вступу
Ісидор обрав освіту в Україні за рекомендаціями рідних брата та сестри, які на той час вже вчились у Харкові. «Вони казали, що Україна – це прекрасна країна в Європі. Я зрозумів, що тут є сучасні заклади, де не дуже важко вивчати медицину. Крім того, приємна погода, а не така, як у Нігерії, – завжди спекотно», – розповідає нігерієць.
Він вирішив навчатися у Донецьку, оскільки тамтешній медуніверситет на той час вважався одним із найкращих в Україні.
У 2012 році африканець переїхав у Донецьк та почав підготовчий курс, який тривав рік. У першому семестрі разом із групою іноземців з різних країн вивчав російську мову, в другому – взявся за природничі науки: біологію, хімію, фізику, а також країнознавство. Усе – російською мовою. Випускний екзамен зараховувався як вступний до університету. Ті, хто не склав, мусили повертатись на рік у рідну країну, щоб спробувати вступити пізніше.
Читайте також: Як (ви)жити у Франції: висновки і поради Ліди Зінько
«Це було неймовірно важко – вчити російську. Моя рідна мова англійська, також добре знаю французьку, яка є неофіційною другою мовою в моїй країні. У нашій групі були студенти з різних країн, у тому числі з арабських. Вчителька говорила виключно російською, і перший час ми не могли зрозуміти ані її, ані одне одного, – згадує Ісидор. – Українську я вивчив, коли переїхав у 2014 до Івано (так іноземці скорочено називають місто. – Sotka). Я спершу не міг зрозуміти взагалі нічого, адже це була наче інша країна».
Українська далась йому вже легше.
Зі Сходу на Захід
У 2014 році почалася війна. Того літа Ісидор поїхав до Нігерії. Коли у Донецьку стало вкрай небезпечно, його друзі-іноземці вирішили передати свої документи до Івано-Франківського національного медичного університету. Ісидор вирішив продовжити навчання разом з людьми, з якими вже був добре знайомий.
«Я навіть не знав, що десь в Україні є місто, яке називається Івано-Франківськ. Чув раніше про Львів, Тернопіль, Вінницю. Я тоді не мав жодних планів, що робити далі, і попросив взяти мої документи будь-куди, куди збиралися їхати інші. Тому мої друзі зареєстрували мене тут», – розповідає Опара.
У Франківську на вокзалі його зустріли друзі та привезли в орендовану квартиру. Все, що йому залишалося, – продовжити навчання.
Контрастність Франківська і Донецька Ісидор відчув у перший же день.
«Наступного дня, коли я приїхав, був дощ. Я не мав парасолі. Я просто йшов вулицею. І раптом якийсь український хлопець, якого я ніколи раніше не зустрічав, підійшов до мене з парасолею і запитав англійською: «Куди ти йдеш? Я, схоже, йду у тому ж напрямку. Я можу провести тебе під парасолею хоча б до зупинки». І це було просто вау! Він провів мене трохи, ми попрощались і побажали один одному гарного дня. Я був у шоці! Такого раніше ніколи не траплялося зі мною», – розповідає Ісидор.
Мова
Мовне питання також зачіпає іноземців, оскільки у Донецьку без знання російської їм дуже складно виживати. А на Заході найбільше хлопця вражає те, що чимало пересічних людей на вулиці можуть говорити англійською, а якщо й не дуже – залюбки допоможуть і загалом є дружнішими.
Читайте також: Про поляків у Франківську і франківців у Польщі: розповідають Анджей Леуш і Мар’я Осідач
«Якщо ти не розмовляєш російською у Донецьку, значить, ти потрапив у халепу… Там я звик до того, що люди сконцентровані на власних справах, ніхто не хоче тобі допомогти. Вони закриті, не дуже дружні. Вони не хочуть відповідати англійською, навіть якщо її трохи знають. Тут все навпаки. Те, що я на вулиці у Франківську зустрів незнайомого чувака, який говорив англійською і допоміг мені, було просто неймовірно. Це місто приголомшливе!» – ділиться іноземець.
Якось на Сході у пошуках пригод він вирішив поїхати на день до Авдіївки. Деякі люди, побачивши на вулиці темношкірого чоловіка, переходили на інший бік дороги. Вони його наче боялись. Але він не звертав на це уваги і як турист гуляв містом. У тамтешньому барі замовив собі напій мовою жестів.
Расизм
У Донецьку Ісидору Опарі доводилось стикатися з расистами. Інколи мусив просто ховатися у гуртожитку або на парах. Піти у клуб ввечері чи просто погуляти було небезпечно.
У Франківську такої ворожості Ісидор не помічає. Але все ж бувають неприємні ситуації.
«Трапляється, коли в магазині я щось купую чи просто дивлюся на вітрини, а продавщиця чи охоронець за мною стежать так, наче я там хочу щось вкрасти. Це образливо! Для чого мені йти у крамницю і красти щось? Тут все значно дешевше, ніж в інших країнах Європи. Тож чому так за мною стежити? Це ображає і дратує», – досадує африканець.
Їжа
Звикнути іноземцям, особливо з африканських та азійських країн, до української їжі непросто. Але у місті є чимало крамниць з товарами з різних країн світу. На полицях у супермаркетах теж можна знайти екзотичні для українців та «свої» для іноземців продукти.
Ісидорові смак борщу спершу був дивний, до нього він так і не звик. А от вареники, салати, м’ясні страви смакують цілком добре.
Якщо засумує за продуктами з Африки – не проблема. За Ісидоровими словами, в африканській крамниці їхня ціна значно завищена. Тому студенти купують їх хіба з нагоди свята чи успішного іспиту.
Транспорт
Оскільки студенти медуніверситету змушені відвідувати пари у різних корпусах, розкиданих по цілому місту, вони використовують громадський транспорт. Проте для цього треба читати українською, адже транслітерації на табло на зупинках чи автобусах досі немає. Їхній стан також не викликає захвату.
Ісидор із жахом згадує маршрутку №25, якою доводилось добиратися з гуртожитку на Пасічній до центру міста.
Також у Франківську нерідко проблема викликати таксі.
Хобі та релігія
Під час навчання у Франківську є можливість займатися спортом чи мистецтвом.
Ісидор грав у баскетбол та співав у хорі. Двогодинні репетиції відбуваються по суботах, а по неділях хор співає у костелі на Вовчинецькій. Іноді співаків запрошують в інші міста. Так, виступали вже у Львові, Бурштині.
«Це не професійний хор. Ми просто група друзів, які люблять співати. Ми почали в 2014. Щороку хтось закінчує навчання, а хтось приходить, тому кількість хористів щоразу інша… Ми в основному співаємо релігійні пісні, інколи пісні з африканськими мотивами різними мовами. Можемо і кілька українських пісень заспівати», – розповідає Ісидор.
Він католик. Проблем із віросповіданням ніколи не виникало ані в нього, ані в його друзів з іншими релігіями. Втім, якщо знайти храм християнину не важко, то мечетей у місті немає. Проте мусульмани об’єднуються у спільноти та мають власні місця для молитви, де нікому не заважають. Вони також разом дотримуються Рамадану. Серед них є й українці.
Спільноти
Кожен народ у кожному українському місті об’єднується у «союз». Є і загальноукраїнські спільноти нігерійців, афганців, індусів, йорданців та інші. У союзі нігерійців, до прикладу, є свій президент та уряд. Якщо у нігерійця якась проблема, він може звернутися до спільноти – і тут її допоможуть вирішити. Якщо спільнота не допоможе, то звернеться до посольства Нігерії в Україні. Президент союзу обирається на один рік.
Різні народи зазвичай влаштовують святкування Днів незалежності своїх країн. Вони одягаються у народне вбрання, готують національні страви, танцюють свої танці. Спілкуються рідними мовами та діалектами.
З чого почати
Раніше, щоб приїхати в Україну на навчання, потрібно було звертатись виключно до посередницьких агенцій, які надсилали запрошення. Ця послуга коштувала дорого.
Тепер можна отримувати запрошення від самих університетів, потрібно лише подати пакет документів. Це коштує лише кількасот гривень.
Важливо врахувати час, адже для отримання візи потрібно подавати аналогові документи, у тому числі запрошення з мокрою печаткою. Воно може надійти поштою. Візи надають без проблем.
Завжди можна звернутися до співгромадян, які живуть у тому чи іншому місті. Вони вже володіють українською, зазвичай дружелюбні і не відмовлять у допомозі новачкам. Можуть навіть зустріти у Львівському чи Київському аеропорту та допомогти добратися до потрібного міста. Буває, що поки новоприїжджі проходять реєстраційні процедури та шукають постійне житло, земляки пропонують залишитися на кілька ночей у своїх помешканнях.
«Гуртожитки не достатньо хороші. Вони старі і не комфортні», – зауважує Ісидор Опара.
Сьогодні переїхати до Івано-Франківська та орендувати житло іноземцю не складає жодних труднощів. Потрібно лише звернутися до ріелторів. У соцмережах є закриті спільноти представників різних країн. У кожній із них можна натрапити на інформацію про надійних агентів з нерухомості, а також безпосередньо пропозиції житла, дізнатися, де можна отримати різні послуги, смачно поїсти чи просто запитати поради.
Ще кілька років тому іноземці часто були змушені звертатися до агентів, які допомагали їм за великі суми, а то й обманювали.
«Коли я переїхав у Донецьк, мені було дуже важко. Агент вкрав у мене багато грошей. Підготовчий курс коштував 2200$, але агент мене обрахував на 4000$. Я цього не знав. Думав, що такий курс», – ділиться досвідом Ісидор. Він каже, що ця інформація була на офіційному сайті університету, але лише українською та російською мовами, й іноземцю розібратися було неможливо.
Небезпека
За словами Ісидора Опари, чи не найбільшою небезпекою для іноземця в Івано-Франківську є… дівчата. Саме через них в іноземців можуть виникати проблеми.
«Я знав кількох небезпечних дівчат, але, на щастя, вчасно зрозумів це і уникав проблем. У більшості випадків з дівчатами знайомляться онлайн і вони можуть обманювати. Спершу кажуть, що ти їм подобаєшся, і пропонують позависати десь, а тоді хочуть щось від тебе отримати – вони переконані, що іноземці тут мають багато грошей. Буває, що вони вже зустрічаються з українськими бойфрендами.
У клубах можна познайомитись з дівчиною, зав’язати розмову. Розмова може йти гарно і привітно, а потім до неї раптово підключаються українські хлопці, які заздрять чи ревнують, що дівчина спілкується з іноземцем, навіть якщо вона не з їхнього кола. Вони починають хамити, провокують бійку, незважаючи на те, що ти теж говориш українською. Складається таке враження, що іноземці взагалі не повинні говорити з дівчатами в цій країні. Це образливо», – розповідає Ісидор.
Обирайте Франківськ
Більшість іноземців, здобувши український диплом, повертаються до рідних країн. У багатьох випадках його потрібно підтвердити, щоб отримати державну ліцензію лікаря. Це може зайняти від кількох місяців до року.
«Я б радив студентам для навчання обирати Івано-Франківськ. У мене друзі у Львові та Тернополі, але в Івано краща система навчання, комунікація з викладачами, екзамени. Практичні заняття на 4-6 курсах були завжди у лікарнях, завжди спілкувалися з пацієнтами», – радить Ісидор Опара та додає, що сильне бажання вчитися допоможе адаптуватися до будь-яких умов.
Читайте також: Відчути душу міста: як Франківськ став домом для ірландця Джона Стокса
«Тут найбільш наближене до Європи мислення людей. Тут багато розумних, відкритих особистостей, – каже іноземець. – Це маленьке, спокійне і тихе місто. Я думаю, що Франківськ – це чудова можливість для будь-кого, хто хоче навчатися в Україні».
